Тут нема чого соромитися.
Я вважаю, що іноді «стан жертви» — це нормальна адаптація до життя.
Якщо подобається — кому яке діло?
Кожен час від часу вмикає стан «всьо плохо» і «я не можу».
Бо це дозволяє десь навіть скинути напругу.

Якщо поумнічать і розкласти по поличках, то є наступне.

✍️ Що ПІДТРИМУЄ стан жертви?

📌 Звичка.
Колись психіка знайшла такий тип адаптації, що свого часу допомогло пережити складний життєвий досвід.
Допомогло багато разів, тому психіка зробила стан жертви звичним.

📌 Переваги.
Коли я у стані жертви, то отримую…
(зазвичай, приємно отримувати додаткову підтримку, увагу, а також не робити чогось, бо «я не можу»).

📌 Неготовність до змін у відносинах.
Відчуваю, що зміна стану жертви на стан дорослості і відповідальності шандарахне по взаємодії з іншими.
Є тривога, що будуть неприємні наслідки, до яких я не готова.

✍️ Що ЗАВАЖАЄ стану жертви?

📌 Ідея про те, що «бути жертвою — не ок».
Зазвичай люди цим не хизуються, бо з кожного кутку говорять «треба перестати бути жертвою «.
(Хоча, кому яке діло? Насправді, якщо подобається, то з цим ВСЕ ОК)

📌 Суб’єктивний дискомфорт.
Змушує задуматися про те, а чому б це не змінити?

📌 Бажання досягати цілей.
Цілей, які складно реалізувати, залишаючись у стані «я не можу».

✍️ Як ВИЙТИ зі стану жертви?

📌 Відповідальність.
Якщо ви готові до стану дорослої позиції, то:
Більше ніяких «я не можу…».
Тепер тільки «я обираю робити це», або «я не обираю робите це».

📌 Готовність до змін.
Коли ви приймаєте, що іншим може не сподобатися ваша нова поведінка, тоді:
Більше ніяких «а якщо тоді він скаже/зробить…».
Тепер тільки «мені так підходить» або «мені так не підходить».

📌 Точне розуміння своїх цілей.
Чи ви готові побачити свої справжні бажання?
Більше ніяких «це складно/у мене не вийде…».
Тепер тільки «я планую робити це» і «я не планую робити це».

(так, я люблю структурувати думки списками)

© Анастасия Карченкова, клінічний психолог, сімейний психотерапевт