СКИНУТИ БАТЬКІВ З П'ЄДЕСТАЛУ

Є два типи дитинства, після якого людина почувається зламаною.
Простий варіант і шизофреногенний.

У простому випадку я точно знаю, що мої батьки робили щось погане.
Мені себе шкода, коли я згадую їх слова, дії і реакції.
Суть мого неврозу – застрягти у питаннях “Чому вони так зі мною?”, “В чому я винна?”, “Чим я заслужила?”…

У шизофреногенному варіанті все набагато складніше.
Мої батьки хороші. Настільки хороші, що цей факт іде попереду мене. Я хочу вмовляти себе і підтверджувати цю установку знову і знову.

Тільки є один малеееенький нюанс.
Я погана.
Я настільки погана, що мені немає місця у цьому житті.
Мені так огидно від самої себе, що я не хочу жити.
І найстрашніше те, що у мене навіть питання немає, звідки взялася моя “погань”.
Я вірю, що так є і всьо.

У першому варіанті неврозу я принаймні бачу початок мого болю.
Мені стане легше, якщо зрозумію, що ні в чому не винна.
Мої батьки так поводилися, бо інакше не вміли.
І коли я ВІДДАЮ батькам причини мого болю, то я ЗВІЛЬНЯЮ себе від цього кола болі.

У другому варіанті мені потрібно повністю зруйнувати мій світ.
Бо цей світ, де мої батькі “святі”, руйнує мене.

❓Як відрізнити звичайних батьків від шизофреногенно-хороших?

✍️ Дитина звичайних батьків:
• почувалася вдома комфортно
• відчувала себе безумовно хорошою, не дивлячись на те, що батьки могли карати за непослух, або що
• усвідомлює, що її мама і тато не були ідеальними
• має свої претензії до батьків, але в цілому точно знає, що її люблять
• знає свої недоліки, спокійно до них ставиться

✍️ Дитина шизофреногенно хороших батьків:
• не дуже то й раділа, коли поверталася додому
• зростала з відчуттям, що вона погана
• вважає, що її батьки робили все правильно і їм нічим неможна докоряти
• захищає “хорошість” батьків, натомість вважає, що сама винна у всьому, що з нею відбувалося
• не знає, що таке бути дитиною, яку безумовно люблять і приймають
• зато має до себе стільки вимог, що простіше вмерти, ніж досягнути ідеалу

😵 “У мене хороші батьки, вони все робили правильно.
Але кожен день – чорне коло страждання.”

Немає іншого шляху подолання цього конфлікту, як скинути батьків з п’єдесталу хорошості.
Це страшно, бо руйнуються внутрішні опори.

Але мені життєво важливо усвідомити, що “погань” почалася не з мене.
Я маю повернути лють і біль справжнім адресатам, бо інакше вона мене вб’є.
Моє відновлення почнеться тільки тоді, коли я побачу своє право від народження – відчувати себе безумовно хорошою і прийнятою.