Коли я хотіла померти через “шістку”, то цей епізод був про “я нікчема”. А коли мені хотілося перевірити, наскільки легко потрапити на балкон під’їзду чотирнадцятиетажки, то в тому випадку було про “я не можу жити з цим болем”.
Доречі, якщо ви помічаєте, що не просто фантазуєте про варіанти самогубства, а вже є поведінка “дослідження способів”, то це БІГОМ ДО ЛІКАРЯ-ПСИХІАТРА.
Тричі в мене була недіагностована післяпологова депресія, з кожною дитиною.
Як вона переходила в хронічну?
1️⃣ Спочатку у тебе знижений настрій, який складно пояснити логічно.
2️⃣ Далі розум збирає “факти”, що не так зі мною і моїм життям. Крутимо регулярні думки про це.
3️⃣ Всьо! Далі ці думки вже підтримують пригнічений настрій, а разом з ним і “депресивний коктейль” речовин у мозку.
“Діти, а скажіть, скільки балів від одного до десяти ви б дали мені як мамі?”
“Ну… Може, шість”
Висновок інфікованого депресією мозку: “Я дуже погана мати. Я не впоралася. Виходу немає”.
Післяпологова депресія, спричинена гормональним фоном.
Епізод з чотирнадцятиетажкою був у кризовий період стосунків вже на етапі розвиненої хронічної депресії.
Доречі, що врятувало?
Все ще шкода було дітей з одного боку, а з іншого – я вірю, що на самогубця після смерті чекають ще гірші страждання.
Коли це реально депресія, а не “лінь”?
❗ Звуження свідомості до однієї теми, коли дивишся на життя як через трубу. Ця труба звужується на кінці так, що замість “вікна реальності” ти дивишся тільки через “маленьке коло” хворобливих думок.
❗ Думки. Постійні болючі думки, від яких складно відволіктися фільмом чи спілкуванням.
❗ Відкриваючи очі вранці перша думка “О ні… Знову ранок…”. Ввечері відповідно “Нарешті, кінець…”
❗ Зменшення бажання спілкуватися з кимось.
❗ Неможливість відчувати задоволення, навіть якщо тебе занурити у фізичний та емоційний кайф. Воно ніяк. Та ще й думки “що зі мною не так?”. Відчуття провини – єдиний ефект.
Звичайна лінь – це про бажання кайфувати замість напружуватися. Здорова людина лінується із задоволенням.
Взагалі лінь – це здатність якісно відпочивати, якої тривожним людям треба свідомо вчитися.
© Анастасия Карченкова, клінічний психолог, сімейний, перинатальний консультант
Залишити відгук